Історія колекції
Основою колекції музею стало приватне зібрання Богдана та Варвари Ханенків – видатних українських колекціонерів та благодійників. Ханенки присвятили створенню колекції понад 40 років. Відень, Берлін, Париж, Мадрид, Петербург, Варшава, Рим, Флоренція, навіть Харбін та, ймовірно, Каїр – далеко не повна географія пошукових подорожей подружжя та листування з провідними світовими знавцями мистецтва та аукціонними домами. На початку 20 століття колекція родини Ханенків вважалася однією з найкращих приватних збірок мистецтва і старожитностей на території тогочасної імперії.
Вражає широта колекціонерських зацікавлень Ханенків. Європейський живопис, скульптура й прикладне мистецтво епох найвищого розквіту національних шкіл, раритетні взірці красного мистецтва й традиційних ремесел Західної, Південної та Східної Азії, мистецтво Стародавнього світу: Єгипет, Греція та Рим, руська й українська ікона, українське народне мистецтво, європейська та східна зброя, унікальні пам’ятки й цілі комплекси археології тощо.
Упродовж 1900-х років декілька тисяч предметів з власного зібрання Ханенки подарували до фондів першого публічного музею в Києві. Сьогодні ці твори входять до колекцій 5 національних музеїв Києва. Окремі частини свого зібрання Ханенки опублікували y каталогах 1899–1907 років: “Б.І. і В.М. Ханенки. Зібрання картин італійської, іспанської, фламандської та ін. шкіл”, “Старожитності російські. Хрести і образки”, “Старожитності Придніпров’я”, випуски 1-6. Безцінні свідчення про історію формування колекції європейського живопису дають мемуари Богдана Ханенка, опубліковані музеєм у 2008 році.
Уже після смерті Богдана Ханенка, наприкінці 1917 року Варвара Ханенко перевозить до Києва з їхньої петроградської квартири ще декілька десятків найцінніших європейських та азійських творів. Облік зібрання в ході музеєфікації навесні 1919 року дає такі дані: 1259 творів. Утім, це не остаточний обсяг ханенківського зібрання. У 1921 році директор музею Микола Макаренко повертає з росії до Києва більше сотні творів, відданих Ханенками 1915 року на зберігання до Історичного музею. Тоді ж, на початку 1920-х років до новоствореного музею надходять твори мистецтва з інших націоналізованих шляхетських зібрань: князів Репніних, Браницьких, Гудим-Левковичів, Сахновських. 1921 року азійська колекція музею поповнюється великим (декілька сотень одиниць) зібранням археологічної кераміки Центральної Азії 9-12 століть (колекція Михаїла Столярова та інші). 1925 року за заповітом петербурзького колекціонера Василя Щавінського музей отримує 1925 року унікальне зібрання творів майстрів північноєвропейських шкіл.
У Дарчій заяві Варвари Ханенко (1918), якою колекціонерка у 1918 році передала безцінне зібрання до відання Всеукраїнської Академії наук, умовою дарунку, зокрема, була «неподільність» подарованої колекції. Проте, історія розпорядилася інакше. Українська радянська культурна еліта 1920-х років висунула ідею єдиного музейного фонду та перерозподілу музейних зібрань «за профілем». Відтак, упродовж 1920х-1930х років з колекції музею до фондів інших київських музеїв було передано велику частину ханенківського зібрання. Родинні портрети, українські та російські ікони, живопис, графіку, скульптуру, меблі, декоративно-ужиткове та народне мистецтво, різноманітні збірки археологічних пам’яток («доби переселення народів», Візантії, Русі), ціле зібрання зброї та обладунку. Колишній енциклопедичний Музей Ханенків набув значно вужчого профілю: музей «західного та східного мистецтва». У 1929-1930 роках, у ході радянської кампанії з продажу музейних цінностей за кордон, з музею вилучили декілька найбільш вартісних творів європейського та азійського мистецтва. Утім, не все вилучене було продано. Так, унікальний ханенківський бронзовий водолій, створений в Ірані 1206 року опинився в фондах Державного Ермітажу. У 1935 році з виставки в Ермітажі не повернулася до Києва рідкісна перська срібна «чаша з козорогами» доби Сасанідів (7 століття), яка належала Ханенкам.
Окрім втрат були й надходження. У другій половині 1930-х років Музейне містечко на території Києво-Печерської Лаври передає до музею цінні збірки культового мистецтва. У 1936 році – збірку пам’яток релігійного мистецтва Центральної Азії та Далекого Сходу. 1940 року – шедеври світового значення: чотири найдавніші візантійські енкаустичні ікони 6-7 століття.
Улітку 1941 року, з початком Другої світової війни на території України, найціннішу частину музейного зібрання було евакуйовано до Уфи (Башкортостан). З того, що залишилося у Києві, нацисти відібрали найцінніші твори, які вивезли з України при відступі 1943 року. Сьогодні музей докладає зусилля до пошуку і повернення викрадених цінностей.
У повоєнний період музейне зібрання збагатилося декількома цінними надходженнями. У 1950-х роках Таїсія Жаспар подарувала та продала музею понад 350 творів класичного китайського живопису, скульптури та прикладного мистецтва. 1969 року музей купив 41 твір культового мистецтва буддизму з колекції московського колекціонера Валеріана Велічка. Упродовж 1970-років музей систематично формував збірку японської скульптури нецке (близько 70 одиниць). Цінними внесками до азійського зібрання музею стали дарунки 1990-х та 2000-х років від меценатів Галини Щербак, Василя Новицького, Олександра Фельдмана.