Богдан і Варвара Ханенки
Богдан Ханенко (1849-1917) – визначний український колекціонер мистецтва і старожитностей, меценат, благодійник, засновник перших публічних музеїв у Києві. Нащадок давнього українського роду Богдан Ханенко народився 23 січня 1849 року у селі Лотоки на Чернігівщині в родині шляхтича Івана Ханенка. Освіту здобув у Москві, спершу в гімназії, а потім – на юридичному факультеті Московського університету. Працював у Петербурзі, потім у Варшаві. Ще в Петербурзі Ханенко захопився старим мистецтвом. Його мрією стала власна художня колекція. 1874 року Богдан Ханенко бере шлюб із Варварою Терещенко. Весільна подорож молодят до Італії – точка відліку історії колекції та Музею Ханенків. Тоді Ханенки придбали перші твори свого спільного зібрання.
Наприкінці 1880-х років родина Ханенків оселяється в Києві. Їхній вишуканий дім-палац по вулиці Олексіївській (тепер Терещенківській) стає візитівкою міської архітектури. Богдан активно включається в культурне та суспільне життя міста. Цукровий бізнес, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, народна освіта, історія мистецтва. З 1896 року він керує справами Товариства бурякоцукрових та рафінадних заводів братів Терещенків та очолює Комітет зі створення Першого міського музею.
Ханенко успішно реалізує проект зведення будівлі музею (офіційна назва: Київський художньо-промисловий та науковий музей імені імператора Миколи Олександровича, нині в цій будівлі по вул. Грушевського, 6, розміщується Національний художній музей України). До першого музею Ханенко передає значну частину своєї археологічної збірки. “Музей має бути не лише зібранням раритетів та взірців, але водночас і школою, і храмом, і священним місцем, куди мусять стікатися всі для вивчення прекрасного і поклоніння красі – щоб потім, у житті, любити і шанувати красу”, – так висловив Богдан Ханенко місію першого музею під час його освячення 1904 року. Пристрасний аматор історії та мистецтва, Ханенко з ентузіазмом вивчає пам’ятки археології, старожитності та художні твори, упорядковує та видає каталоги предметів колекції. Вони з Варварою багато подорожують Європою, полюючи на рідкісні твори західноєвропейського, азійського, ісламського, античного мистецтва. Незадовго до смерті, навесні 1917 року, Ханенко укладає заповіт, в якому доручає дружині підготувати й передати громаді міста його частину колекції, а також рекомендує додати до цього її частину зібрання та організувати в їхньому домі музей світового мистецтва.
Для підтримки майбутнього музею Ханенко залишає значний ресурс: дохід від оренди квартир у великому прибутковому будинку по сусідству (вул. Терещенківська 13) «Творіння геніїв, за своєю суттю, не можуть належати лише тим, хто ними володіє художній твір – надбання, яке належить усім… Ось чому в дарунках власників музеям слід вбачати лише щедре повернення належного». (Богдан Ханенко, промова з нагоди відкриття Першого міського музею, 1904 р.) Богдан Ханенко помер у травні 1917 року. Після його смерті справу створення музею завершила Варвара Ханенко.
Варвара Ханенко (1852 – 1922) (в дівоцтві Терещенко) народилася 9 серпня 1852 року у Глухові. Вона була старшою донькою у сім’ї Николи Терещенка – найзаможнішого українського підприємця та найщедрішого благодійника. Милосердя, потребу турбуватися і підтримувати інших, а також інтерес до мистецтва Варвара успадкувала з батьківської родини. Зі своїм чоловіком, Богданом Ханенком, вона пристрасно розділила мрію про власне художнє зібрання. За спогадами її сучасників, Варвара Ханенко була самостійною колекціонеркою, вона захоплювалася старим італійським живописом, майолікою, давньою українською іконою, народним мистецтвом. “В мені палає пристрасть до колекціонерства і страшенно прикро пропустити гарну річ!” – зізнавалась Варвара в одному з листів.
Оселившись із чоловіком у Києві наприкінці 1880-х років Варвара Николівна стала дієвою членкинею київського культурного середовища. Вона активно підтримувала підготовку Першого міського музею. На рубежі 19-20 століть спільно із Оленою Пчілкою, Миколою Біляшівським, Данилом Щербаківським, Наталією Яшвіль, Костем Мощенком та іншими діячами культури вона започаткувала український кустарний рух, покликаний дати нове життя традиціям народного мистецтва. У родинних маєтках Ханенків на Київщині та Поділлі Варвара активно впроваджувала соціальні зміни. Засновувала і підтримувала власним коштом школи, ремісничі та художні майстерні, лікарні і сиротинці, народні театри. Коли у травні 1917 року помер чоловік, Богдан Ханенко, Варварі було 64 роки.
Безцінна колекція, основа майбутнього музею, лишилася під її одноосібною опікою. Зваживши на ризики суспільно-політичної ситуації, в грудні 1918 року Варвара Ханенко надіслала до Української академії наук «Дарчу заяву» із проханням прийняти у підпорядкування художню колекцію, книгозбірню та дім. Однак, склалося інакше: у 1919 році більшовицька влада націоналізувала зібрання Ханенків. Тоді Варвара запросила мистецтвознавця Георгія Лукомського, і вони разом спланували і створили в домі Ханенків першу музейну експозицію. Попри небезпеку російсько-української війни та численні зміни політичних режимів, Варвара відхилила всі пропозиції виїхати з Києва і вивезти зібрання закордон. “Вона не хотіла лишати Київ і Музей, який був для неї дорожчим за саме життя”, – написав згодом про це рішення історик мистецтва Сергій Гіляров. Колекціонерка, меценатка, засновниця Музею Ханенків померла у травні 1922 року. Її поховали поряд із чоловіком на цвинтарі Видубицького монастиря.