Історія
Музею Ханенків
Історія Музею Ханенків сягає 1870-х років, коли Богдан Ханенко узяв шлюб із Варварою Терещенко. Молоде подружжя захопилося ідеєю власного художнього зібрання. Ханенки багато подорожували Європою, відвідували музеї, брали участь в аукціонах, налагоджували зв’язки з дослідниками мистецтва, дилерами, приватними збирачами.
Початково аматори старих європейських майстрів, вони поступово відкривають для себе мистецтво ісламських культур, Східної, Центральної та Південної Азії, а також – українську археологію, давню ікону, традиційне українське народне мистецтво, козацькі старожитності.
У результаті за понад 40 років колекціонерської діяльності вони зібрали в Києві дуже цінне, енциклопедичне за складом мистецьке зібрання.
Відкрити у Києві музей світового мистецтва стало головною справою життя родини Ханенків. Про це свідчить заповіт Богдана Ханенка від квітня 1917 року.
У грудні 1918 року Варвара Ханенко підписує «Дарчу заяву», якою передає колекцію, їхній вишуканий київський особняк і книгозбірню у відання Української Академії Наук. Однак, історія розпорядилася інакше. У червні 1919 року більшовицька влада Декретом Раднаркому УСРР націоналізує майно родини Ханенків. У домі Ханенків відкрито державний музей мистецтва.
Першими упорядниками музею стали Варвари Ханенко та мистецтвознавець і художник Георгій Лукомський. Завдяки підтримці української інтелігенції літня Варвара Ханенко добивається права мешкати при музеї. До кінця життя вона є членкинею Комітету музею. Але вже 1924 року, за два роки по смерті засновниці, рішенням радянської влади імена Ханенків прибрано з назви музею «за відсутності у Ханенка революційних заслуг перед пролетарською культурою».
Лише 1921 року Українська Академія Наук включає музей до свого відомства. Першим директором музею стає історик мистецтва та археолог Микола Макаренко. 1923 року на роботу до музею приходить Сергій Гіляров – мистецтвознавець, який упродовж наступного десятиліття розбудує наукову роботу музею: консультації провідних фахівців, аспірантура, наукові семінари, перші каталоги музейних збірок. В цей період з музеєм співпрацює яскрава плеяда досвідчених та молодих істориків та мистецтвознавців: Борис Реріх, Всеволод Зуммер, Микола Біляшівський, Марія Вязьмітіна, Поліна Кульженко. У 1920-30-х роках колекція музею зазнає серйозних змін.
До складу музейних фондів надходять цінні збірки з колекції Василя Щавінського, князів Рєпніних, фондів Музейного містечка. В той же час, музей вимушено передає до інших музеїв Києва цінні колекції зі спадщини Ханенків: родинні портрети, археологічне зібрання, українське та російське мистецтво, європейську та східну зброю. Низку найцінніших експонатів вилучає «Держторг» для продажу закордон. Низку унікальних творів колекції силоміць відібрано до фондів Державного Ермітажу в Ленінграді.
Репресії проти української наукової інтелігенції на початку 1930-х років стали початком довгого періоду ідеологізованого просвітництва, переслідування інакодумства та стагнації в наукових дослідженнях музею – періоду, що фактично, протривав до середини 1980-х років. У цей час музей носив назву «Київський музей західного та східного мистецтва». За вартістю колекції він був третім музеєм світового мистецтва на території СРСР. У роки Другої світової війни на території України частина музейних творів перебувала в евакуації в м.Уфа (Башкортостан). Ту частину зібрання, яка залишилася в німецькій окупації, була пограбовано при відступі нацистів з Києва 1943 року. Сьогодні музей веде роботу з пошуку втраченої частини колекції.
З 1986 по 1998 роки музей було зачинено на капітальний ремонт. З приходом до музею нового менеджменту на чолі з директоркою Вірою Виноградовою в історії музею розпочинається епоха відновлення історичної пам’яті та інтенсивного розвитку. 1998 року у відреставрованому будинку Ханенків відкрито оновлені експозиції мистецтва Європи 14-19 століть. 1999 року імена засновників повернено до офіційної назви музею. 2004 року в одній із зал дому Ханенків відкрито постійну експозицію всесвітньо відомих унікальних «синайських» ікон Візантії 6-7 століть. У 2006 році в будинку Сахновських розпочала роботу перша в історії музею велика постійна експозиція мистецтва Азії та ісламського світу.
Перші десятиліття 21 століття – час активізації досліджень колекції та історії музею. Формується нова філософія та практика освітньої роботі та музейних послуг. Проведено перше масштабне дослідження з вивчення відвідувачів.
Ганна Рудик
У фокусі музею – робота з дітьми, молоддю, родинами. Розвивається інклюзивний напрямок: програми для людей з інвалідністю, програми для літніх людей, малозабезпечених та бездомних людей. З початку російської війни в Україні музей приділяє спеціальну увагу послугам для військових, ветеранів та ветеранок, їхніх родин, а також для переселенців.